Інкрементальний кодер складається з розташованого по центру фотоелектричного кодового диска з круглими змінними світлими та темними позначками. Фотоелектричні передавачі та приймачі зчитують ці позначки, генеруючи чотири набори синусоїдальних сигналів, A, B, C і D. Кожна синусоїдальна хвиля зміщена по фазі на 90 градусів (360 градусів за цикл). Інвертування сигналів C і D і накладання їх на фази A і B підвищує стабільність сигналу.
Крім того, імпульс фази Z-виводиться на оберт, щоб представити еталонну-позицію нуля. Оскільки фази A і B зміщені на 90 градусів, обертання кодера вперед і назад можна визначити шляхом порівняння фази A чи B. Опорне положення нульового-положення кодера можна отримати за допомогою імпульсу нульового-положення.
Деякі компанії використовують скло, метал і пластик як матеріал для своїх дисків кодера. Диски зі скляним кодом мають дуже тонкі лінії, нанесені на скло, що забезпечує гарну термічну стабільність і високу точність. Диски з металевим кодом мають пряме гравіювання наскрізних і темних ділянок, що робить їх менш крихкими. Однак через товщину металу точність обмежена, а їх термічна стійкість на порядок нижче, ніж у скла. Пластикові кодові диски є економічними, мають низьку вартість, але їх точність, термічна стабільність і термін служби є нижчими.
Роздільна здатність-Роздільна здатність кодера вимірюється кількістю наскрізних або темних ліній, які він створює на 360 градусів обертання. Її також називають шкалою роздільної здатності або просто кількістю ліній, зазвичай коливається від 5 до 10 000 ліній на оберт.
